На службу в громадському транспорті доводиться їздити в цивільному одязі, щоб не привертати до себе недобрі погляди співгромадян.
Немає довіри до міліції. Результати регулярних соціологічних досліджень, що проводяться Центром економічних і політичних досліджень імені Олександра Разумкова, переконливо свідчать: українські громадяни стабільні в своїй, скажемо м’яко, нелюбові до більш ніж 300-тисячного воїнства МВС. Число співгромадян, готових повністю покластися на міліцію, останніми роками не перевищувало сміхотворних 7,5% (нижче рейтинг лише у Кучми — авт.)! А понад половини опитаних міліції не довіряють категорично. І це попри надоптимистічну офіційну статистику розкриття злочинів — понад 80%! Подібними показниками не може похвалитися поліція жодної цивілізованої країни! В чому ж причини такого ворожого ставлення людей цивільних до людей в міліцейських погонах?
Шакаляче полювання
...Київ, лісопаркова зона неподалік площі Тараса Шевченка, сутінки. Старенький “форд” дав притулок двом закоханим. Світло фар, бійці з автоматами обступають машину: “Ей, мужик, виходь! Що, повію зняв? Як це — “ні”? Зараз поїдемо в РВВС, встановимо особи, протокольчик складемо: порушення громадського порядку. На роботу тобі і твоїй бабі копії відправлять — ха-ха!” Ситуація безвихідна — адже так все і буде. А у кожного із закоханих є сім'ї, діти... “Питання” вирішують 100 гривень (більше не було), які віддали “старшому”. “Щасливо залишатися!” — і бійці столичного елітного полку “Беркут” від’їжджають на подальше несіння служби. Годину по тому цей самий екіпаж машини бойової, продовжуючи патрулювання району, пригальмовує біля самотньої жінки, що йде тротуаром. “Це ти, красуне, у “форді” розважалася? Обслужи і нас! Не хочеш? Гроші давай!” “Вам мало, гади?!” — і гаманець з трьома останніми гривнями летить в нутро міліцейського “джипа”. Регіт, і машина зривається з місця. Жінка приходить додому, викликає швидку і непритомнює — в неї гострий серцевий напад. Відкачали...
Батькам-командирам, що виховали ублюдочних бійців, повідомляю: даний злочин мав місце 14 грудня 2002 року о 18.00. Патрульна машина — “тойота-ландкрузер”, держномер 0670 КI, місце подій вказане вище. Злочин — здирство — скоєний групою (за змовою?) озброєних осіб, що використали своє службове становище в корисливих цілях. Склад групи: прапорщик, старшина, сержант, сержант. “Герої” безіменні — українські міліціонери, йдучи “на діло”, не представляються. Потерпілі — люди з вищою освітою, вона — лікар, що витягла з того світу десятки хворих...
…Дружину приятеля (вона поверталася з Чернігова від рідних) зупинили на під’їзді до Київської ГЕС двоє в цивільному. Ляснувши корочками, попросили пересісти в “жигулі” з приватними номерами: “Ви перевищили швидкість”. “Та хто ви такі?!” “Я з вишгородського карного розшуку. Будеш багато говорити — машину заженемо на штрафмайданчик: по-моєму, вона в розшуку”. Двадцять гривень данини за нескоєне правопорушення “пішли” капітану. Вдома дружині стало погано — її бив озноб: “Я так перелякалися — вони зі мною могли зробити все, що завгодно!”
Згоден. На відміну від мого друга, випадок з яким наведений вище, я знав, як і що треба робити — але тільки неофіційними каналами: так швидше і ефективніше.
Наступне НП мало місце за тиждень. Мою машину підрізує “уазик” патрульно-постової служби. Дружину, вона була за кермом, запрошують до міліцейської машини. Привід — нібито перевищення швидкості (якого не було). Моє терпіння не безмежне: машину може зупинити тільки ДАІ. Беруся за мобільник, щоб викликати службу внутрішньої безпеки МВС — хай розбираються з “орлами”. Але дружина швидко повертається: “Вони побачили, що ти збирався телефонувати, і спитали — а куди це він? Я їм сказала — вашому начальству. Вони попросили більше не порушувати правила і поїхали.” “А що просили до цього?” “Двадцять гривень “на бензин”...”
Такі випадки стаються регулярно. З читацької пошти можна судити: більшість громадян України систематично стикаються з кричущими фактами беззаконня, що чиниться міліцією. Практично всі жертви “охоронців порядку” відзначають характерні риси “ментівської сваволі”: цинізм та впевненість у власній безкарності.
Торгуємо всім!
Те, що відомо українським громадянам, чудово відомо і міліцейським генералам. Наприклад, той факт, що підрозділи МВС, які відповідають за різні напрями боротьби із злочинністю, з цих самих “напрямів” і годуються.
УБОЗ, наприклад, стягує данину з представників організованої злочинності. “Паритет” було порушено єдиний раз, коли за півроку до других президентських виборів Кучми з адміністрації останнього пішло ЦУ: лідерів злочинного світу пересаджати. Ясна річ, йшла боротьба за кожний виборчий голос. І сталося “диво”: дійсно, багато які сіли (інша річ, що ненадовго, та й президентська (!) амністія багато кому скоротила термін).
Але питання: а чим всі роки до цього займався УБОЗ? Можливо, ми зрозуміємо, якщо повіримо деякому “Гансу”, колишньому “бригадиру” кримінального авторитета на прізвисько “Москва”. Автору цих рядків у 1996 він скаржився: “Їду я в тачці, мене блокує УБОЗ Жовтневого району. Їхній начальник сипе мені два патрони зі своєї обойми в салон і говорить: до восьмої вечора мені треба 18300 доларів. Не буде — сядеш за незаконне зберігання боєприпасів. Гроші я йому відвіз. Але збагнути не можу, чому саме така некругла сума? Чи йому саме в той день саме стільки на життя не вистачало?”
Прикладів хабарництва з боку борців з організованою злочинністю так багато, що навіть керівництво МВС визнало цей скорботний факт. Але що змінилося?
Не відстає від УБОЗу і УБЕЗ — борці із злочинами в сферах економічних. Заведи справу на бізнесмена (дрібного, звісно, бо у крупних — обширні зв’язки і високі заступники!) — і “дої” його в міру власних уявлень про соціальну справедливість. А можна і “розірвати” — цей “термін” присутній в професійному жаргоні як міліцейському, так і бандитському. Відчуваєте спільність інтересів?
Двом вищеназваним структурам в системі МВС не заздрять хіба що патріархальні в своєму жебруванні даїшники. Як задушевно ділився зі своїм товаришем на КПП простодушний “пінгвін”, в той час як третій вивчав техпаспорт моєї машини: “Стою я, стою — в той день я вже добре настояв, гривнів на двісті...” Що тут скажеш? А тарифи на дорогах відомі всім автолюбителям.
Свою нішу в системі добування незаконних доходів мають і відділи з боротьби з незаконним оборотом наркотиків (ОБНОН) — інакше б успіхи на ниві реальної боротьби були б куди вагомішими. Але наркоторгівля стрімко зростає, Україна давно стала транзитною державою для героїну, а відкриємо газети — “вилучені 200 грамів макової соломки”. А скільки разів ви бачили по телевізору акт публічного знищення наркотиків із залученням представників громадськості — як це практикується на Заході? Відомо, що вилучені наркоречовини зберігаються до судових слухань у справі як речові докази. Але от куди вони діваються після? І вже давно не таємниця, що поліція європейських держав вже давно не звертається до МВС України з проханням відстежити транзит крупних партій наркотиків, що переправляються нашою територією на Захід (таким чином відстежується весь ланцюжок: виробник-постачальники-ділери-споживачі). Позаяк на самому початку співпраці партії наркотиків, за якими стежили, вилучалися… в Україні. Таким чином поліпшувалася звітність, “героям” присвоювалися позачергові звання, вони підвищувалися в посадах. І плювати на міжнародну кооперацію в боротьбі з наркоторгівлею!
“Лівий” дохід міліцейських “низів” — ППС, слідчих райвідділів, карного розшуку районної ланки і т.д. — значно поступається доходам “еліт”. Звідси і явища явного злодійства, що часто спостерігається нами. Ось зупинився патрульний екіпаж біля бабусі, що торгує сигаретами; підійшов до неї перевальцем “захисничок” і взяв безкоштовно блок сигарет. Також — безкоштовно — по сусідству посмакував біляшів, далі запив дармовою кавою. І — можна служити. А от і успіх: йде напідпитку мужик, явно день получки. У машину його, козлика покірливого... Далі ви знаєте.
Натомість зростає престиж дільничих. Ви свого бачили бодай раз? Я — ні. Але знаю, що коли я його не бачу, то він дуже зайнятий. І бабки-сусідки це знають: вони бачили його днями в сусідньому будинку. Він приходив за скаргою мешканців, які були налякані стрімким зростанням афганської діаспори в одній з квартир. Квартиру зняв один “моджахед”, але за тиждень в ній мешкало не менше дюжини пуштунів. Дільничий квартиру відвідав, визнав обстановку припустимою, постояльців не потривожив. Певно, він друг афганського народу. Як і багато які його колеги, що стягують данину з нелегалів. А ще треба обійти квартири, де варять на продаж самогончик. І квартири, де варять “ширку” наркомани.
“Система МВС”, словом. А “тарифи” — “плаваючі”...
Таких не беруть в космонавти
Читачі, так само як і міліцейський генералітет, можуть заперечити авторові: а на що жити служивим, коли грошове забезпечення у того самого дільничого не перевищує 200 гривень? На що можна відповісти: і педагоги, і інженери, і пенсіонери ухитряються існувати на злиденні зарплати та пенсії. Але вони не скоюють злочини так масово, вони не поводяться так розгнуздано, вони не намагаються жити за рахунок інших категорій співгромадян. І тому не довіряють першим.
По-друге, люди в погонах, які в наших реаліях охороняють інтереси, передусім, представників владних структур всіх рівнів, чітко асоціюються в свідомості громадян як ЗАХИСНИКИ саме ВЛАДИ, А НЕ ГРОМАДЯН, як має бути. А влада в корумпованій та бідній Україні також не має авторитету.
А по-третє, перманентна зневажання законності президентом та купкою осіб з його оточення на догоду своїм корисливим інтересам, задіяння всіх без винятку правоохоронних органів в боротьбі з опозиційними силами, знищення опонентів в бізнесі і політиці силами УБОЗів та УБЕЗів — приклад для безкарного наслідування міліцейськими “низами”. І ті беруть від життя в міру можливості і особистої розбещеності. Генерали “низам” не указ, бо своїми діями (і корумпованістю) давно не можуть бути прикладом високої моральності для своїх підлеглих.
Тоталітарна система потребує на тупих виконавців. Важливий і принцип особистої відданості, що переходить на кругову поруку. Що ми сьогодні і спостерігаємо. Рідко який спійманий “на гарячому” міліціонер потрапляє на лаву підсудних. А якщо й потрапляє, то вже як такий, що звільнився сам або звільнений з органів внутрішніх справ, тобто як особа цивільна. Але ж злочин він здійснював, будучи при погонах?
Щорічно рапортуючи про досягнуті за рік успіхи, жоден міністр, на моїй пам’яті — з 1989 року, не навів статистику правопорушень і злочинності в міліцейському середовищі, а також статистику самогубств в цьому відомстві. Також хотілося б знати динаміку і аналіз причин звільнення співробітників міліції. Але про це немає й мови — надто неприваблива картина може стати надбанням громадськості, яка оплачує з власної кишені цю малопрофесійну і багато в чому хибну систему, зцементовану кумовством.
У таких умовах ефективність Служби внутрішньої безпеки МВС дорівнює нулю. Чисельність інспекторів цього підрозділу, за неофіційними, але такими, що заслуговують на довіру, даними, перевищує число товаришів по службі, яких щорічно викривають за службові порушення. Затіявши внутрішнє розслідування проти колеги, інспектор має чітко прорахувати: хто стоїть за призначенням цієї людини, чию волю він виконував, порушуючи закон; хто його безпосередній начальник (внутрішнє розслідування завжди б’є і по “командирах”), хто стоїть за його начальником. Загалом, задачка з багатьма невідомими. Тож навіщо вулик ворушити? Чи не простіше “упакувати” якогось сержанта, що зарвався, для звітності?
Систему треба ламати
На думку багатьох моїх співрозмовників, викладачів та наукових співробітників Інституту внутрішніх справ, Академії МВС (чиї прізвища, за зрозумілих причин, називати не буду — авт.), для наведення порядку в міліцейському відомстві вже сьогодні необхідна термінова переатестація усього особового складу — із залученням представників громадськості, ветеранів органів з бездоганною репутацією, психологів. За деякими розрахунками, негайному звільненню підлягає до 70% тих, хто нині служить в міліції — настільки низькі їхні професійні та морально-етичні якості. На моє питання — а де взяти інших, незаплямованих профі, мені поблажливо відповіли: на 48 мільйонів українців, що залишилися, більше ста тисяч грамотних фахівців і не треба. А за рахунок скорочених необхідно підняти зарплату тим, що залишаться — щоб їхні сім’ї могли жити гідно, а годувальникам варто було триматися служби.
Необхідна і структурна реорганізація МВС з одночасним відсіканням від відомства і передачею під контроль “цивільних” міністерств “паспортних столів”, системи МРЕВ і т.д. А всілякі “добродійні” фонди під “дахом” МВС, що стали годівницею для володарів широких лампасів, необхідно піддати цивільній ревізії, після чого — скасувати. МВС — не церква, щоб існувати на подаяння.
І тоді не треба буде хизуватися на брифінгах сумнівною статистикою, а на службу в громадському транспорті їздити в цивільному одязі, щоб не привертати до себе недобрі погляди співгромадян. Саме так практикується сьогодні в самому міністерстві...
«Життя у вулику передбачає не регламентовану монотонність, а МЕТАМОРФОЗУ. Коли комаха досягає межі своїх можливостей, вона чудесним чином перетворюється на абсолютно нову істоту. У цій метаморфозі я...
Міліція, яку ми не любимо...
Світ:
На службу в громадському транспорті доводиться їздити в цивільному одязі, щоб не привертати до себе недобрі погляди співгромадян.
Немає довіри до міліції. Результати регулярних соціологічних досліджень, що проводяться Центром економічних і політичних досліджень імені Олександра Разумкова, переконливо свідчать: українські громадяни стабільні в своїй, скажемо м’яко, нелюбові до більш ніж 300-тисячного воїнства МВС. Число співгромадян, готових повністю покластися на міліцію, останніми роками не перевищувало сміхотворних 7,5% (нижче рейтинг лише у Кучми — авт.)! А понад половини опитаних міліції не довіряють категорично. І це попри надоптимистічну офіційну статистику розкриття злочинів — понад 80%! Подібними показниками не може похвалитися поліція жодної цивілізованої країни! В чому ж причини такого ворожого ставлення людей цивільних до людей в міліцейських погонах?
Шакаляче полювання
...Київ, лісопаркова зона неподалік площі Тараса Шевченка, сутінки. Старенький “форд” дав притулок двом закоханим. Світло фар, бійці з автоматами обступають машину: “Ей, мужик, виходь! Що, повію зняв? Як це — “ні”? Зараз поїдемо в РВВС, встановимо особи, протокольчик складемо: порушення громадського порядку. На роботу тобі і твоїй бабі копії відправлять — ха-ха!” Ситуація безвихідна — адже так все і буде. А у кожного із закоханих є сім'ї, діти... “Питання” вирішують 100 гривень (більше не було), які віддали “старшому”. “Щасливо залишатися!” — і бійці столичного елітного полку “Беркут” від’їжджають на подальше несіння служби. Годину по тому цей самий екіпаж машини бойової, продовжуючи патрулювання району, пригальмовує біля самотньої жінки, що йде тротуаром. “Це ти, красуне, у “форді” розважалася? Обслужи і нас! Не хочеш? Гроші давай!” “Вам мало, гади?!” — і гаманець з трьома останніми гривнями летить в нутро міліцейського “джипа”. Регіт, і машина зривається з місця. Жінка приходить додому, викликає швидку і непритомнює — в неї гострий серцевий напад. Відкачали...
Батькам-командирам, що виховали ублюдочних бійців, повідомляю: даний злочин мав місце 14 грудня 2002 року о 18.00. Патрульна машина — “тойота-ландкрузер”, держномер 0670 КI, місце подій вказане вище. Злочин — здирство — скоєний групою (за змовою?) озброєних осіб, що використали своє службове становище в корисливих цілях. Склад групи: прапорщик, старшина, сержант, сержант. “Герої” безіменні — українські міліціонери, йдучи “на діло”, не представляються. Потерпілі — люди з вищою освітою, вона — лікар, що витягла з того світу десятки хворих...
…Дружину приятеля (вона поверталася з Чернігова від рідних) зупинили на під’їзді до Київської ГЕС двоє в цивільному. Ляснувши корочками, попросили пересісти в “жигулі” з приватними номерами: “Ви перевищили швидкість”. “Та хто ви такі?!” “Я з вишгородського карного розшуку. Будеш багато говорити — машину заженемо на штрафмайданчик: по-моєму, вона в розшуку”. Двадцять гривень данини за нескоєне правопорушення “пішли” капітану. Вдома дружині стало погано — її бив озноб: “Я так перелякалися — вони зі мною могли зробити все, що завгодно!”
Згоден. На відміну від мого друга, випадок з яким наведений вище, я знав, як і що треба робити — але тільки неофіційними каналами: так швидше і ефективніше.
Наступне НП мало місце за тиждень. Мою машину підрізує “уазик” патрульно-постової служби. Дружину, вона була за кермом, запрошують до міліцейської машини. Привід — нібито перевищення швидкості (якого не було). Моє терпіння не безмежне: машину може зупинити тільки ДАІ. Беруся за мобільник, щоб викликати службу внутрішньої безпеки МВС — хай розбираються з “орлами”. Але дружина швидко повертається: “Вони побачили, що ти збирався телефонувати, і спитали — а куди це він? Я їм сказала — вашому начальству. Вони попросили більше не порушувати правила і поїхали.” “А що просили до цього?” “Двадцять гривень “на бензин”...”
Такі випадки стаються регулярно. З читацької пошти можна судити: більшість громадян України систематично стикаються з кричущими фактами беззаконня, що чиниться міліцією. Практично всі жертви “охоронців порядку” відзначають характерні риси “ментівської сваволі”: цинізм та впевненість у власній безкарності.
Торгуємо всім!
Те, що відомо українським громадянам, чудово відомо і міліцейським генералам. Наприклад, той факт, що підрозділи МВС, які відповідають за різні напрями боротьби із злочинністю, з цих самих “напрямів” і годуються.
УБОЗ, наприклад, стягує данину з представників організованої злочинності. “Паритет” було порушено єдиний раз, коли за півроку до других президентських виборів Кучми з адміністрації останнього пішло ЦУ: лідерів злочинного світу пересаджати. Ясна річ, йшла боротьба за кожний виборчий голос. І сталося “диво”: дійсно, багато які сіли (інша річ, що ненадовго, та й президентська (!) амністія багато кому скоротила термін).
Але питання: а чим всі роки до цього займався УБОЗ? Можливо, ми зрозуміємо, якщо повіримо деякому “Гансу”, колишньому “бригадиру” кримінального авторитета на прізвисько “Москва”. Автору цих рядків у 1996 він скаржився: “Їду я в тачці, мене блокує УБОЗ Жовтневого району. Їхній начальник сипе мені два патрони зі своєї обойми в салон і говорить: до восьмої вечора мені треба 18300 доларів. Не буде — сядеш за незаконне зберігання боєприпасів. Гроші я йому відвіз. Але збагнути не можу, чому саме така некругла сума? Чи йому саме в той день саме стільки на життя не вистачало?”
Прикладів хабарництва з боку борців з організованою злочинністю так багато, що навіть керівництво МВС визнало цей скорботний факт. Але що змінилося?
Не відстає від УБОЗу і УБЕЗ — борці із злочинами в сферах економічних. Заведи справу на бізнесмена (дрібного, звісно, бо у крупних — обширні зв’язки і високі заступники!) — і “дої” його в міру власних уявлень про соціальну справедливість. А можна і “розірвати” — цей “термін” присутній в професійному жаргоні як міліцейському, так і бандитському. Відчуваєте спільність інтересів?
Двом вищеназваним структурам в системі МВС не заздрять хіба що патріархальні в своєму жебруванні даїшники. Як задушевно ділився зі своїм товаришем на КПП простодушний “пінгвін”, в той час як третій вивчав техпаспорт моєї машини: “Стою я, стою — в той день я вже добре настояв, гривнів на двісті...” Що тут скажеш? А тарифи на дорогах відомі всім автолюбителям.
Свою нішу в системі добування незаконних доходів мають і відділи з боротьби з незаконним оборотом наркотиків (ОБНОН) — інакше б успіхи на ниві реальної боротьби були б куди вагомішими. Але наркоторгівля стрімко зростає, Україна давно стала транзитною державою для героїну, а відкриємо газети — “вилучені 200 грамів макової соломки”. А скільки разів ви бачили по телевізору акт публічного знищення наркотиків із залученням представників громадськості — як це практикується на Заході? Відомо, що вилучені наркоречовини зберігаються до судових слухань у справі як речові докази. Але от куди вони діваються після? І вже давно не таємниця, що поліція європейських держав вже давно не звертається до МВС України з проханням відстежити транзит крупних партій наркотиків, що переправляються нашою територією на Захід (таким чином відстежується весь ланцюжок: виробник-постачальники-ділери-споживачі). Позаяк на самому початку співпраці партії наркотиків, за якими стежили, вилучалися… в Україні. Таким чином поліпшувалася звітність, “героям” присвоювалися позачергові звання, вони підвищувалися в посадах. І плювати на міжнародну кооперацію в боротьбі з наркоторгівлею!
“Лівий” дохід міліцейських “низів” — ППС, слідчих райвідділів, карного розшуку районної ланки і т.д. — значно поступається доходам “еліт”. Звідси і явища явного злодійства, що часто спостерігається нами. Ось зупинився патрульний екіпаж біля бабусі, що торгує сигаретами; підійшов до неї перевальцем “захисничок” і взяв безкоштовно блок сигарет. Також — безкоштовно — по сусідству посмакував біляшів, далі запив дармовою кавою. І — можна служити. А от і успіх: йде напідпитку мужик, явно день получки. У машину його, козлика покірливого... Далі ви знаєте.
Натомість зростає престиж дільничих. Ви свого бачили бодай раз? Я — ні. Але знаю, що коли я його не бачу, то він дуже зайнятий. І бабки-сусідки це знають: вони бачили його днями в сусідньому будинку. Він приходив за скаргою мешканців, які були налякані стрімким зростанням афганської діаспори в одній з квартир. Квартиру зняв один “моджахед”, але за тиждень в ній мешкало не менше дюжини пуштунів. Дільничий квартиру відвідав, визнав обстановку припустимою, постояльців не потривожив. Певно, він друг афганського народу. Як і багато які його колеги, що стягують данину з нелегалів. А ще треба обійти квартири, де варять на продаж самогончик. І квартири, де варять “ширку” наркомани.
“Система МВС”, словом. А “тарифи” — “плаваючі”...
Таких не беруть в космонавти
Читачі, так само як і міліцейський генералітет, можуть заперечити авторові: а на що жити служивим, коли грошове забезпечення у того самого дільничого не перевищує 200 гривень? На що можна відповісти: і педагоги, і інженери, і пенсіонери ухитряються існувати на злиденні зарплати та пенсії. Але вони не скоюють злочини так масово, вони не поводяться так розгнуздано, вони не намагаються жити за рахунок інших категорій співгромадян. І тому не довіряють першим.
По-друге, люди в погонах, які в наших реаліях охороняють інтереси, передусім, представників владних структур всіх рівнів, чітко асоціюються в свідомості громадян як ЗАХИСНИКИ саме ВЛАДИ, А НЕ ГРОМАДЯН, як має бути. А влада в корумпованій та бідній Україні також не має авторитету.
А по-третє, перманентна зневажання законності президентом та купкою осіб з його оточення на догоду своїм корисливим інтересам, задіяння всіх без винятку правоохоронних органів в боротьбі з опозиційними силами, знищення опонентів в бізнесі і політиці силами УБОЗів та УБЕЗів — приклад для безкарного наслідування міліцейськими “низами”. І ті беруть від життя в міру можливості і особистої розбещеності. Генерали “низам” не указ, бо своїми діями (і корумпованістю) давно не можуть бути прикладом високої моральності для своїх підлеглих.
Тоталітарна система потребує на тупих виконавців. Важливий і принцип особистої відданості, що переходить на кругову поруку. Що ми сьогодні і спостерігаємо. Рідко який спійманий “на гарячому” міліціонер потрапляє на лаву підсудних. А якщо й потрапляє, то вже як такий, що звільнився сам або звільнений з органів внутрішніх справ, тобто як особа цивільна. Але ж злочин він здійснював, будучи при погонах?
Щорічно рапортуючи про досягнуті за рік успіхи, жоден міністр, на моїй пам’яті — з 1989 року, не навів статистику правопорушень і злочинності в міліцейському середовищі, а також статистику самогубств в цьому відомстві. Також хотілося б знати динаміку і аналіз причин звільнення співробітників міліції. Але про це немає й мови — надто неприваблива картина може стати надбанням громадськості, яка оплачує з власної кишені цю малопрофесійну і багато в чому хибну систему, зцементовану кумовством.
У таких умовах ефективність Служби внутрішньої безпеки МВС дорівнює нулю. Чисельність інспекторів цього підрозділу, за неофіційними, але такими, що заслуговують на довіру, даними, перевищує число товаришів по службі, яких щорічно викривають за службові порушення. Затіявши внутрішнє розслідування проти колеги, інспектор має чітко прорахувати: хто стоїть за призначенням цієї людини, чию волю він виконував, порушуючи закон; хто його безпосередній начальник (внутрішнє розслідування завжди б’є і по “командирах”), хто стоїть за його начальником. Загалом, задачка з багатьма невідомими. Тож навіщо вулик ворушити? Чи не простіше “упакувати” якогось сержанта, що зарвався, для звітності?
Систему треба ламати
На думку багатьох моїх співрозмовників, викладачів та наукових співробітників Інституту внутрішніх справ, Академії МВС (чиї прізвища, за зрозумілих причин, називати не буду — авт.), для наведення порядку в міліцейському відомстві вже сьогодні необхідна термінова переатестація усього особового складу — із залученням представників громадськості, ветеранів органів з бездоганною репутацією, психологів. За деякими розрахунками, негайному звільненню підлягає до 70% тих, хто нині служить в міліції — настільки низькі їхні професійні та морально-етичні якості. На моє питання — а де взяти інших, незаплямованих профі, мені поблажливо відповіли: на 48 мільйонів українців, що залишилися, більше ста тисяч грамотних фахівців і не треба. А за рахунок скорочених необхідно підняти зарплату тим, що залишаться — щоб їхні сім’ї могли жити гідно, а годувальникам варто було триматися служби.
Необхідна і структурна реорганізація МВС з одночасним відсіканням від відомства і передачею під контроль “цивільних” міністерств “паспортних столів”, системи МРЕВ і т.д. А всілякі “добродійні” фонди під “дахом” МВС, що стали годівницею для володарів широких лампасів, необхідно піддати цивільній ревізії, після чого — скасувати. МВС — не церква, щоб існувати на подаяння.
І тоді не треба буде хизуватися на брифінгах сумнівною статистикою, а на службу в громадському транспорті їздити в цивільному одязі, щоб не привертати до себе недобрі погляди співгромадян. Саме так практикується сьогодні в самому міністерстві...
В тему:
Футбол як форма дискримінації вболівальників
Зверніть увагу
«Вулик Геллстрома», «Дюна» і 10 принципів Джигаду – політичний проект Френка Герберта